Подаруй краплину щастя
Грудень… Перший місяць зими. Місяць, в якому чи не найбільше свят, яких так чекають діти, дорослі , люди всіх поколінь і народів. Свято Введення, Катерини, Андрія, Миколая, Новий Рік, а там не за горами і Різдво. Свята, очікування яких народжує в душі щось тремтливе, сповнене надій і сподівань.
Напередодні Нового Року та Різдва Христового, коли ми насолоджуємося часом, який проводимо з нашими рідними та близькими, важливо не забувати дарувати добро, тепло, підтримку тим, кому вони найбільше потрібні, а саме: самотнім людям, підопічним інтернатів, будинків престарілих і тим , хто не має можливості відсвяткувати у родинному колі. Одинокі люди, безсилі та безпомічні по-особливому вірять в новорічно-різдвяні дива.
За традицією, що з'явилася в нашій школі, вже третій рік поспіль вихованці Малозубівщинської СЗШ проводять акції милосердя, благодійні ярмарки, надають допомогу учасникам АТО та їх родинам . Цьогорічна акція пройшла під девізом «Подаруй краплину щастя» і була адресована підопічним Коростенського геріатричного пансіонату (будинок престарілих).
27 листопада 2017 року члени волонтерського загону учнівського самоврядування «Лідер » та козацького рою «Нове покоління » оголосили акцію «Подаруй краплину щастя», і всі з розумінням відгукнулися на це. Протягом трьох тижнів школярі, їхні батьки, педколектив школи збирали одяг, взуття,засоби гігієни, добрі люди віддали навіть 2 інвалідні візки, пекли пиріжки, печиво, пироги, торти, кекси, поділилися домашнім варенням, готували концертну програму. Проблемою стало завдання доставити все в Коростень, адже власного автобуса школа не має. Допомогу у вирішенні цього питання радо надав директор Грозинської гімназії В.З.Черниш.
Все ніби підготували, та не так сталося, як гадалося! Перепоною на шляху до мети стали погодні умови, коли не зміг до нас приїхати автобус Грозинської гімназії ( через снігові замети застряг у дорозі). Щоб доставити вихованців і подарунки до пункту призначення, вчителі Малозубівщинської СЗШ за власні кошти найняли приватний автобус. Приїхали і батьки найактивніших учасників акції – родина Галіновських і Мурзак-Малишевих.
Коли їхали в автобусі, думки були дуже далекі від того, щоб ідеалізувати цей заклад. Адже чого можна очікувати від місця, де живуть самотні, хворі люди? Проте перед адміністративною будівлею песимістичний настрій дещо розвіявся. Ми побачили оточену деревами, велику та затишну територію пансіонату: рівні доріжки, місця для клумб і красиві альтанки.
На порозі корпусу гостей зустріла привітна жінка Наталія Олександрівна . Оскільки учні підготували для підопічних закладу справжній концерт, вона провела дітей до великої актової зали, масштабам якої можна позаздрити. Там глядачі вже з нетерпінням чекали на виступ, а коли перші учасниці, четвертокласниці Тетянка і Даринка, вийшли на сцену – зустріли їх бурхливими оплесками. Яскраві костюми, артистичність хлопців і дівчат, чудові голоси – усе це створило святковий настрій і захопило присутніх. Спостерігаючи за дітьми, ми вкотре переконалися, що віднеслися вони до всього – не по роках по-дорослому: виважено й мудро. Може вони ще до кінця не розуміють, що таке біль, печаль, біда, самотність, але діти мають добре серце і вміють співчувати. Саме тому відчувалося: все, що вони роблять, від душі. Зрозуміли це й старенькі. Приємно і водночас сумно було спостерігати за їхньою реакцією: вони раділи почутому і побаченому, дехто, дивлячись, плакав, хтось підспівував, аплодували, викрикували у зал: «Молодці!» і щиро дякували за подаровані приємні миті.
Після концерту діти разом з вчителями роздали всім стареньким продуктові подарунки-миколайчики, а тим, що за станом здоров'я не змогли бути присутніми у концертному залі, занесли до палат. Словами не можна передати всі ті почуття й емоції, які виникали і у стареньких, хворих і у наших дітей, які вручали солодкі подарунки. Із уст дев'ятикласниці Марини злетіла фраза : «Тепер я розумію, що дарувати подарунки приємніше, аніж їх отримувати. Особливо людям, у яких немає рідних, близьких, яким теж хочеться знати і вірити, що вони комусь потрібні, що про них не забули ».
У приміщенні пансіонату скрізь чисто й охайно, зроблений ремонт (у окремих місцях і зараз проводяться ремонтні роботи).З усього помітно, що про підопічних добре дбають і ставляться з повагою. Та все-таки весь час не полишала думка: які б сприятливі умови не були створені для цих людей, вони живуть без родини, а її – нічим не заміниш. Час промайнув, і учням потрібно було повертатися назад – додому. Але віриться, що цей візит- це ще одна краплинка в безмежному океані милосердя і доброти наших дітей. Тож діти не прощалися, а сказали – до нових зустрічей!
На жаль, ми не змогли побачитись з директором Коростенського геріатричного пансіонату І.Я.Шишуком, тому одяг, взуття, інвалідні візки, засоби гігієни і коровай передали в руки персоналу і віримо, що все чесно дійде до адресатів.
Кожна людина робить своє майбутнє – воно у наших руках. Якщо будемо небайдужі до інвалідів, стареньких людей, то й самі житимемо у гармонії. Адже принцип бумеранга завжди працює – повертається як заподіяне комусь зло, так і добро. Ми раді допомогти всім, і ця готовність нашого великого педагогічного колективу надихає на добрі справи. Крім того, ми готуємо дітей до життя, а воно таке, яке є – різне, без прикрас. Хочемо, щоб діти зростали і знали, що є радість і біда, є дитинство, зрілість, а за нею і старість. І до всього треба підходити по-філософськи, з розумінням.
Дякуємо всім, хто долучився і проявив увагу та турботу: мамам , бабусям , сестричкам,наставникам, усім, хто допоміг, а не стояв осторонь . Я пишаюся тим, що працюю в такому колективі, де завжди можна знайти розуміння і підтримку. Творімо добро, і світ стане кращим!